Пані Перхта (нім. Frau Perchta) — дух альпійської традиції.
Берегиня старанності та порядку в дванадцяти раунахтах.
Пані Перхта вважається в Альпах і в Баварії берегинею порядку та старанності: хто протягом року працював і пряв, отримує винагороду, а хто був недбалим, повинен рахуватися з її докором. Уперше в літературі вона згадується в XV столітті у Томаса Ебендорфера фон Газельбаха.
У раунахтах вона проходить крізь будинки та вулиці — то як вродлива жінка у світлому вбранні, то як худорлява постать із гусячою лапою. Хода перхтів, жива й донині, перетворює цю подвійну подобу на видиме зимове дійство.
Тип: сезонний дух і наглядачка старанності та порядку
Походження: східна частина Альп, у літературі з XV століття (Томас Ебендорфер, 1439)
Тексти: середньовічні покаянні проповіді, «Словник німецьких забобонів», збірки переказів XIX століття
Період: дванадцять раунахтів між Різдвом і Богоявленням
Зовнішній вигляд: вродлива жінка у білому вбранні або худорлява довгоноса старенька з гусячою лапою
У літературі засвідчена з XV століття, раннім свідченням є згадка Томаса Ебендорфера 1439 року; у фольклористиці багато задокументована в XIX і на початку XX століття.
Баварія, Австрія, Південний Тіроль і східна частина Альп, із північними паралельними постатями аж до Середньої Німеччини.
Джерельну базу становлять середньовічні покаянні проповіді, «Словник німецьких забобонів» і збірки переказів XIX століття.
Давньоверхньонімецька: Ім’я зазвичай пов’язують зі словом beraht, «Осяйна», рідше — зі словом pergan, «Прихована»; наука остаточно не з’ясувала це питання. Крім того, ім’я пов’язане з Берхтентагом — святом Богоявлення 6 січня.
Зовнішність
Перхта постає у двох протилежних подобах: як вродлива жінка у світлому, часто білому вбранні, пов’язана зі світлом, чистотою та родючістю, або як худорлява постать із довгим носом, скуйовдженим волоссям і гусячою чи лебединою лапою, від якої й походить її ім’я.
Дія
Обидві форми перевіряють, чи прибрані куделі, чи прибрані оселі та чи належно завершена робота року. У ході перхтів у Східних Альпах ця подвійна подоба й донині відображається в гарних і потворних масках перхтів.
Найважливіші аспекти берегині раунахтів одним поглядом.
Сезонний дух східної частини Альп, церковно засвідчений з XV століття та зарахований Якобом Ґріммом до південних родичок Пані Голле.
Прядильниці, челядь і діти: Перхта контролює старанність і порядок у домі та стежить за переходом від старого року до нового.
Вродлива жінка в білому вбранні або худорлява довгоноса стара з гусячою лапою; у ході перхтів зображується гарною та потворною маскою.
Винагорода за старанність благословенням і добрим урожаєм, докір, а в давніших переказах — суворіші кари за недбалість.
Прибрані куделі та прибрані світлиці перед критичною ніччю, а також обкурювання ладаном, заклинання-обереги та молитви на порозі.
Ім’я Перхта зазвичай пов’язують із давньоверхньонімецьким beraht, «Осяйна», рідше — зі словом pergan, «Прихована». Найдавніші літературні сліди виявляються в XV столітті у Томаса Ебендорфера фон Газельбаха, який у своїй збірці проповідей De decem praeceptis засуджує культ Перхти як забобонний, а також у Thesaurus pauperum 1468 року. Ім’я пов’язане з Берхтентагом, святом Богоявлення 6 січня, коли цій постаті приділяли особливу увагу.
Якоб Ґрімм у своїй «Німецькій міфології» зарахував Перхту до південних родичок північнонімецької Пані Голле, з якою вона розділяє ролі наглядачки прядильні та покровительки тварин; чи йдеться про спільну давнішу постать, чи про паралельно виниклі, регіонально відокремлені традиції, у науці досі обговорюється. Давніші шари переказів знають драстичний мотив кари, коли Перхта розпорює живіт і наповнює його соломою чи січкою; проте в сьогоднішній розказуваній і живій традиції Альп на перший план виразно виходить роль м’якої, хоч і суворої наглядачки.
Назва веде до церковної мови середньовіччя. Середньоверхньонімецьке слово bercht означало «сяючий» або «яскравий». Сяючою ніччю називали переддень 6 січня, свята Богоявлення Господнього. У Мондзейських глосах XI століття для цієї ночі засвідчено назву Ґіперхтеннахт (Giperchtennacht).
Легендарна постать Перхти простежується від пізнього середньовіччя. Тірольський вірш 1393 року згадує берхтів із довгим носом. Ганс Фінтлер (Hans Vintler) у творі «Pluemen der Tugent» («Квіти чесноти») 1411 року глузує з віри в перхтів із залізним носом.
Утім, маскові обходи на зламі року давніші за саму назву. Уже близько 500 року Кесарій Арльський (Caesarius von Arles) проповідував проти галасливих переодягань на початку року. Чи існує безперервність між такими пізньоантичними обходами й альпійськими перхтами, у науці залишається предметом суперечок.
Фольклористка Маріанна Румпф (Marianne Rumpf) пояснювала цю постать переважно церковним повчанням, а не язичницькою традицією. Засвідченої дохристиянської богині Перхти в джерелах немає.
В Альпах Перхта залишалася живою насамперед завдяки ході перхтів, яка й донині відбувається на Сильвестра та довкола 6 січня в Зальцбурзі, Тіролі й сусідніх регіонах. У сучасній народній та езотеричній літературі її часто переосмислюють як богиню раунахтів і пір року — прочитання, що відхиляється від давнішого, суворішого народного переказу.
Перхта належить до так званих сезонних демониць, чия поява прив’язана до переходу між роками і які водночас втілюють контроль і родючість. Подвійну подобу — вродливу і потворну — можна тлумачити як уособлення винагороди й кари, вкорінене в господарській економіці дому, де прядіння та порядок були центральними цінностями. Церковне засудження культу Перхти з XV століття показує, що ця постать довго сприймалася як залишок дохристиянських уявлень, хоча безперервну культову спадкоємність із пізніх джерел довести неможливо.
Звичай має два обличчя, і обидва належать одне одному.
Гарні перхти (Schönperchten) з’являються вдень. Вони носять пишні, часто баштоподібні головні убори з дзеркалами, квітами й стрічками та бажають домівкам щастя й благословення на новий рік.
Потворні перхти (Schiachperchten) — це нічна сторона звичаю. Верхньонімецьке слово schiach означає «потворний». Вони носять демонічні дерев’яні маски з рогами й зубами, хутро та дзвони. З галасом вони проходять вулицями. За поширеним тлумаченням, вони проганяють лихо старого року, перш ніж може прийти благословення.
Справжній час перхтів — це раунахти, період від Святвечора до Богоявлення. У ці ночі порядок світу вважався проникним. Обходи, галас і побажання благословення мали провести дім і господарство через зміну року.
Завершенням є 5 січня, подекуди зване Ґлекельтаг (Glöckeltag), з наступною ніччю перхтів перед Богоявленням. Саме на цю дату традиційні місцевості й донині проводять свої ходи.
Найвідоміша традиційна хода — Понгауська хода перхтів у землі Зальцбург, засвідчена ще до 1850 року. Вона почергово проходить у громадах Санкт-Йоганн, Альтенмаркт, Бішофсгофен, Бад-Ґастайн і Бад-Гофґастайн, щоразу довкола Богоявлення. У долині Ґастайн до ходи належать тафельперхти (Tafelperchten) і каппенперхти (Kappenperchten) з їхніми головними уборами заввишки в кілька метрів, а також супровідні постаті, як-от Габерґайс чи ведмідь зі своїм поводирем.
Поряд існують самостійні особливі форми. У Раурисі обходять дзьобаті перхти (Schnabelperchten) — постаті з довгими тканинними дзьобами, які, за переказом, перевіряють порядок і чистоту в домі. У Зальцкаммергуті 5 січня виходять ґлеклери (Glöckler) — вбрані в біле постаті зі світними уборами з вогників. У Пінцгау трестерери (Tresterer) виконують свій давній кроковий танець, а в Еннсталі з’являється Фоґельперхт (Vogelpercht).
Залежно від місцевості ця постать носить різні назви. У Нижній Австрії її називали Бехтра, в Аусзеєрланді — Беріґль, у Східній Штирії та Бургенланді — Раувайб або Пудельфрау. У Верхній Баварії споріднені постаті відомі як Хольцмандль (Holzmandl) або Моосманн (Moosmann), у Північно-Східній Баварії — як Шпехт (Specht). У середньонімецькому регіоні роль зимової жіночої постаті бере на себе Пані Голле.
Змінюється і написання: Percht, Bercht, Berchta, Perchta. Йдеться про ту саму постать раунахтів.
Маски перхтів, в Альпах їх називають лярвами (Larven), — це різьблені вироби з деревини кедрової сосни або липи, часто зі справжніми рогами й хутряною обробкою. Багато пасів (Passen), тобто груп учасників ходи, виготовляють свої лярви самотужки або замовляють їх у спеціалізованих різьбярів. Старі лярви є бажаними колекційними предметами і зберігаються в краєзнавчих музеях Альпійського регіону.
Сьогодні звичай існує у двох формах. Традиційні місцевості дотримуються дати й порядку проведення. Поряд із цим виникла подієва сцена з великими показовими ходами, вогняними шоу й сотнями учасників, що заповнюють час адвенту. Напруження між збереженням традиції та подією саме собою стало частиною теми перхтів.
Обидві постаті часто плутають, але їх слід розрізняти.
Крампус належить до святого Миколая, а отже — до адвенту. Він виходить 5 і 6 грудня як караючий супутник святого. Перхти ж належать до іншого кінця різдвяного періоду — до раунахтів довкола 6 січня, і вони нікого не супроводжують. Вони з’являються як самостійна ватага.
У наш час обидва звичаї змішуються. Багато заходів під час адвенту звуться «хода перхтів», але показують постаті крампуса, а сучасні показові ходи поєднують обидва типи масок. Дослідники звичаїв і давні місцеві паси, натомість, суворо розрізняють за датою та роллю.
Хто боявся перевірки Перхти, той, за переказами, міг захиститися передусім старанністю і порядком: прибрані куделі, прибрані світлиці та стайні перед критичною ніччю вважалися найдієвішим запобіжним засобом. Крім того, у раунахтах було прийнято обкурювати приміщення ладаном, щоб очистити повітря від духів, що блукали довкола, а також вимовляти на порозі заклинання-обереги й молитви. До традиційних засобів захисту від моторошнішої подоби Перхти належало й замовляння — ритуальне промовляння усталених формул досвідченими людьми.
Перхти демонструють закономірність, що повторюється в багатьох культурах: жахлива постать водночас є і захисною. Гуркіт дзвонів, демонічна лярва, нічний обхід спрямовані не проти людей, а проти того, що могло б їм зашкодити. Хто має грізну постать на своєму боці, той входить у новий рік зміцнілим.
Тож у лексиконі перхти стоять поруч із такими постатями, як Крампус, нічними духами-душителями на кшталт Альпа, або вартовими постатями інших культур: жах обертається на захист.
У східнослов’янській традиції подібну роль домашнього духа виконує Кікімора, яка карає за недбалість у прядінні та веденні господарства, хоча й з виразно моторошнішим забарвленням, ніж альпійська Перхта. Давнішу, церковно засвідчену паралель знаходимо в Canon Episcopi X століття, який розповідає про жінок, що вірили, ніби вночі їздять верхи з римською богинею Діаною; це уявлення про нічний жіночий похід у науці часто пов’язують із пізнішими переказами про Перхту та Гольду. У межах Альп спорідненою захисною та природною постаттю вважається Блаженна жінка.
Чи є Пані Перхта тим самим, що й Пані Голле?
Обидві постаті поділяють суттєві функції, як-от нагляд за прядінням та прив’язаність до раунахтів. Якоб Ґрімм описував Перхту як південну родичку Голле; чи в основі лежить спільна прадавня постать, чи дві самостійні регіональні традиції, у науці остаточно не з’ясовано.
Чому в Перхти дві настільки різні подоби?
Вродлива і худорлява постаті втілюють дві сторони її функції: винагороду за старанність і осторогу за недбалість. Ця подвійність і донині живе в ході перхтів — у гарних і потворних масках.
Коли саме з’являється Перхта?
Основний акцент припадає на дванадцять раунахтів між Різдвом і Богоявленням, з особливим наголосом на ніч перед 6 січня — давнім Берхтентагом. За переказами, у цей час прядильні роботи мали припинятися, а дім і господарство — бути приведені до ладу.
Що означають перхти?
Перхти — це маскові постаті раунахтів в Альпах. Вони втілюють подвійний характер зміни року: потворні перхти (Schiachperchten) галасом і жахом проганяють лихо старого року, а гарні перхти (Schönperchten) приносять щастя і благословення новому. Назва походить від Ґіперхтеннахт — сяючої ночі перед Богоявленням.
У чому різниця між перхтами і крампусом?
Крампус — це караючий супутник Миколая, який виходить 5 і 6 грудня. Перхти з’являються самостійно і належать до раунахтів довкола 6 січня. Сьогодні обидва звичаї змішуються в комерційних ходах, але традиційно дата й роль чітко розділені.
Звідки походить звичай перхтів?
Звичай походить з Альп, насамперед з Австрії, Старої Баварії та Південного Тіролю. Постать Перхти засвідчена з пізнього середньовіччя, а сама назва — вже з XI століття. Чи стоять за цим дохристиянські обхідні звичаї, у науці є предметом суперечок. Понгауська хода перхтів простежується з часу до 1850 року.
Як ще називають перхтів?
За зовнішнім виглядом розрізняють гарних перхтів і потворних перхтів. Серед регіональних назв цієї постаті — Бехтра, Беріґль, Раувайб і Пудельфрау. Спорідненими особливими формами є ґлеклери в Зальцкаммергуті, трестерери в Пінцгау та дзьобаті перхти (Schnabelperchten) у Раурисі.
Рекомендовані внутрішні посилання:
Інші основні праці — у бібліографії.
Відома також як Перхта — легендарна постать Альп, вона залишається тісно пов’язаною з раунахтами Перхти, тими дванадцятьма ночами між Різдвом і Богоявленням, коли старанність винагороджується, а недбалість засуджується.
Проти її впливу міжкультурна традиція називає такі засоби захисту:
Рекомендовані засоби захисту
Найпростіший засіб захисту в цій колекції: 41 шар із справжнього золота 999, платини, срібла та кремнію, виготовлений у Ruhla/Thüringen. Не потребує активації, не прив'язаний до жодної особи і діє в радіусі близько 50 метрів, навіть без носіння.
Споріднені істоти

Лари - римські духи-охоронці дому, родини та роздоріж. Релігієзнавча класифікація з описом культу...

Мауі є трікстером-героєм полінезійської міфології: він виловив острови з моря та приборкав сонце....

Мооcлойте та Мооcвайбхен: малі лісові духи німецької народної легенди, яких переслідує Дикий Мисл...

Аnemoi - вітряні боги грецької міфології. Походження, чотири головні вітри та релігієзнавча класи...

Кайпора - володарка лісу і тварин у традиції тупі. Походження, їзда на пекарі, жертви тютюну та к...

Дівата - благодійні природні та лісові божества Філіппін. Походження від санскритського devata, д...