Істоти з ісламської традиції у лексиконі iWell. Ісламська традиція з VII століття. Ангели, джини та шайтани поряд із суворим монотеїзмом.
Іслам є суворо монотеїстичним: Аллах – єдиний і неподільний Бог (таухід). Проте сам Коран описує розгалужений світ духовних істот.
До них належать ангели зі світла, джини з бездимного вогню, Іблís як занепалий ангел або джин (богословськи дискусійно) та на периферії шайтани як його слуги.
Ангели в ісламі мають чіткі функції: Джибріл (Гавриїл) передає одкровення, Мікаїл (Михаїл) є ангелом погоди та провіанту, Ісрафіл сурмить у день Страшного суду, Азраїл є ангелом смерті.
Вони позбавлені вільної волі та лише виконують накази Аллаха. Тому вшанування ангелів заборонено.
Джини натомість є вільними істотами з волею та відповідальністю; вони можуть бути віруючими або невіруючими, добрими або злими. Вони живуть паралельно зі світом людей, можуть ховатися або з’являтися у вигляді тварин.
У народній релігійності з цього виникли регіонально дуже різноманітні уявлення: Гул, Іфріт, Маред і “лихе око” (наазар). Попри монотеїстичні рамки, світ ісламських істот у релігійній практиці є багатогранним.
Період: З VII століття н. е.
Поширення: Близький Схід, Північна Африка, Центральна та Південна Азія, Південно-Східна Азія, світова діаспора.
Джерела: Коран, збірки хадисів, література тафсір, народні “Тисяча і одна ніч”.
Пантеон та класи істот: ангели (Мікаїл, Джибріл, Ісрафіл, Азраїл), джини (Маред, Іфріт, Гул), Іблíс та шайтани.
Іслам виник у VII столітті як монотеїстична світова релігія з Аллахом як єдиним Богом. На відміну від християнської культури, надприродне в ісламі є ієрархічним і систематизованим: малаїка (ангели) – це чисті, служебні істоти без вільної волі. Вчення про ангелів менш розгалужене, ніж у християнстві чи іудаїзмі, проте структурно послідовне.
Паралельно існує давньоарабська традиція про джинів: істоти з вогню, наділені інтелектом, свободою волі та моральною відповідальністю, які за ісламською ортодоксією не є ні богами, ні демонами. Сатана (Іблíс) – це занепала істота, природа і статус якої варіюються залежно від богословської школи.
Коран згадує джинів та ангелів і залишає місце для надприродного, яке пізніші богослови розробили детальніше. Народний іслам багатьох культур поєднує місцеві традиції духів і демонів з ісламською ортодоксією.
Ісламська практика наголошує на захисних ритуалах через коранічні вірші: щоденним є читання Аят аль-Курсі (вірш Трону) або сури аль-Фалак проти злих джинів. Амулети (таʿвíз) та магічні формули (рукʼя) поширені, особливо в неарабських культурах, а замовляння проти лихого ока (назар) надзвичайно поширені.
Суфійські ордени практикують екстатичні ритуали та техніки звернень, щоб увійти в контакт із надприродним. Святих мужів (валі) часто шанують як посередників між людиною і Богом, попри богословське заперечення з боку пуристів.
Народна віра в духовних істот значно варіюється регіонально і нерідко синкретизована з доісламськими традиціями.
Іслам з приблизно 1,9 мільярда послідовників є другою за величиною світовою релігією. Вчення про ангелів залишається концептуально стабільним, тоді як практична демонологія регіонально варіюється. Ортодоксальна теологія формально відкидає магічні практики, однак у народному ісламі вони поширені.
Західна рецепція зосереджується на зовнішніх практиках (молитва, одяг) і оминає надприродний вимір. В академічному відношенні ісламське вчення про ангелів та джинів залишається об’єктом порівняння з християнською та іудейською демонологією. Езотеричні західні кола романтизують суфізм та ісламську магію.
Іслам визнає суворий монотеїзм (таухід): Аллах абсолютно унікальний. Проте Коран і збірки хадисів описують декілька класів створених надземних істот.
До них належать ангели (малаїка) зі світла, джини (djinn) з бездимного вогню та занепалий Іблíс (Сатана), що походить з джинів і відмовився вклонитися Адаму.
Ісламське вчення про ангелів є суто функціональним. Джибріл (Гавриїл) передає одкровення, Мікаїл (Михаїл) розподіляє дощ і благодать, Ісрафіл сурмить у Судний день.
Азраїл відокремлює душу від тіла в момент смерті, Мункар і Накір випробовують померлого в могилі, а Хафаза є особистими ангелами-охоронцями кожної людини.
Джини є творінням поряд із людьми: вони мають волю, розум і релігійну відповідальність; частина з них – мусульмани, інші – ні. Маред, іфріт, гул та шайтани утворюють підгрупи. Ісламська народна релігійність знає численні захисні та відгінні формули, передусім рукʼю – терапевтичне читання Корану.
В ісламській народній традиції Рука Фатіми (Хамса) супроводжує носія проти лихого ока; намистини назар-бонджук та підвіски з коранічними віршами доповнюють захисну практику.
Підвіска iWell Guard вписується в цю культурно-історичну лінію носимих захисних предметів – у сучасній матеріальній архітектурі, виготовлено в Німеччині. 41 шар, справжнє золото, платина, срібло. 30 днів права на повернення.
Особистий досвід може відрізнятися. Не є медичним виробом. Не є обіцянкою зцілення.
Міфологія ісламу тісно пов’язана з коранічним світоглядом та хадисною традицією. Поряд з ангелами та пророками вона знає власні класи істот, такі як джини та шайатани, роль яких описується у творінні, спокусі та есхатології.
З точки зору релігієзнавства в ній можна простежити як давньоарабські уявлення, так і юдейські та християнські паралелі.
Лексикон символів захисту розглядає кілька знаків і предметів з ісламу на окремих сторінках: Аят аль-Курсі, Будух, Машаллах, Таʿвíз та Зульфікар. Міжкультурний огляд пропонує сторінка про символи захисту.